Корисно для батьків

Створення атмосфери емоційної захищеності тепла й любові в сім’ї

 

   Іноді діти розмовляють мовою, яку нам, дорослим, важко зрозуміти. Це може бути їй лише зрозумілий сленг. Але і нас дорослих – також не завжди розуміють діти, тому що, розмовляючи з ними, ми не звжди можемо висловити свої думки. Але ще гірше, коли ми не завжди можемо виразити дитині свої почуття і любов на зрозумілій їй мові.
Чи вмієте ви говорити на мові любові?

Чи вмієте ви говорити на мові любові?
    Кожній дитині властиво розуміти любов батьків по-своєму. І якщо батьки знають цю «мову», дитина краще розуміє їх.
   Любов потрібна кожній людині, інакше не стати повноцінною дорослою людиною.
   Любов – це найнадійніший фундамент спокійного дитинства. Якщо це розуміють дорослі, дитина виростає доброю і  щедрою людиною.
   Основне батьківське завдання – виростити зрілу та відповідальну людину. Але які б якості ви не розвивали в дитині, головне – будувати виховання на любові.
    Впевненість у любові оточуючих.
  Коли дитина впевнена  у любові оточуючих, вона стає більш слухняною, допитливою. З цієї впевненості малюк бере сили, щоб протистояти труднощам, з якими зустрічається. Ця впевненість для нього – як бензобак для автомобіля!. Дитина зуміє реалізувати свої здібності лише за умови, якщо дорослі регулярно наповнюють цією впевненістю її серце.
  Як цього досягти? Звичайно любов’ю проявляти саме той спосіб прояву любові, який є найбільш зрозумілим для дитини , знайти для неї індивідуальний, особливий шлях вираження почуттів.
   Батьківська любов повинна бути безумовною, адже справжня любов умов не виставляє. Безумовна любов – це найвища форма любові. Адже ми любимо дитину просто за те, що вона є, незалежно від того, як вона поводить себе.
    Ми всі це розуміємо, але іноді не віддаємо собі звіту в тому , що нашу( батьківську) любов дітям доводиться завойовувати.
   Батьки люблять дитину, але з поправкою: вона повинна добре навчатися і гарно себе поводити. І лише у цьому випадку вона отримує подарунки, привілеї та схвалення.
   Звичайно, ми повинні навчати і виховувати дитину. Але спочатку необхідно наповнити серце дитини впевненістю у нашій безумовній любові! І робити це регулярно, щоб ця впевненість не випарувалась. Тоді у дитини не виникає страху, провини, вона буде відчувати , що потрібна.
  Якщо дитина відчуває нашу безумовну любов, ми глибше розуміємо її душу, її вчинки, хороші та погані. Якщо діти відчувають, що їх по-справжньому люблять, вони швидше прислухаються до наших настанов.
  Безумовну любов ніщо не може похитнути. Ми любимо , навіть якщо вона некрасива і зірок з неба не дістає. Ми любимо ==, якщо вона не виправдовує наших надій. І найважче – ми любимо її, щоб вона не зробила. Це не означає, що будь-який вчинок дитини виправдовуємо. Це означає, що ми любимо дитину і показуємо їй це, навіть якщо її поведінка не найкраща.
Чи не призводить це до вседозволеності? НІ, просто треба все робити послідовно: спочатку ми наповнюємо серце дитини впевненістю в тому, що вона потрібна, що ми її любимо, а лише потім будемо займатися її вихованням і навчанням.

    Спілкуючись з дітьми, необхідно частіше нагадувати собі:

   1.    Перед нами діти.
   2.    Вони поводять себе як діти.
   3.    Буває, що їхня поведінка діє нам на нерви.
   4.    Якщо ми виконуємо свої батьківські обов’язки і любимо дітей, незважаючи на їхні витівки, вони, подорослішавши, виправляються.
   5.    Якщо вони повинні догодити мені, щоб заслужити любов, якщо моя любов умовна, діти не відчувають. Тоді вони гублять впевненість у собі й не здатні правильно оцінювати власні вчинки, а значить, не можуть контролювати їх, поводитись більш зріло.
  6.    Якщо, перш ніж заслужити любов, вони повинні стати такими, якими ми хочемо їх бачити, вони стануть невпевненими у собі: «скільки  не намагайся – вимоги надто високі». А в результаті – невпевненість, тривожність, знижена самооцінка та озлобленість.
  7.     Якщо ми любимо їх, не дивлячись ні на що, вони завжди зможуть контролювати свою поведінку й не піддаватися тривозі.
          Найголовніше – ЛЮБИТИ!
        Перші роки. Для немовляти молоко і ніжність – синоніми. Воно не розрізняє такі речі, як їжа та любов. Без їжі дитина не виживе, і без любові також. Якщо дитина не знає прихильності, вона помирає емоційно, вона не здатна жити повноцінним життям. Майже усі дослідження доводять, що емоційний фундамент закладається протягом перших півтора років. Особливо вагому роль тут відіграють взаємини з матір’ю. Їжа, яка забезпечує майбутнє емоційне здоров’я, це -
• •дотик;
•  ласкаві слова;
•  ніжна опіка.
• Та дитина росте. Вчіться ходити, говорити, вона все більше усвідомлює себе як особистість. Вона відокремлює себе від інших – є вона, є інші. Вона, як і раніше залежить від матері, але тепер розуміє, що вона і мама – це не одне й теж саме.
Дитина стає старшою і тепер може любити більш активно. Тепер вона не просто отримує любов,вона може на неї відповісти!
Дитина ще не готова до самовіддачі. Вона по-дитячому егоїстична. Але протягом наступних років її здатність виражати любов зросте.
І якщо дитина, як і раніше, відчуває любов старших, все частіше вона буде ділитися своєю.
Підлітковий вік. Перехідний вік сам по собі не загрозливий, але дитина, яка вступає в нього без впевненості у любові оточуючих, особлива вразлива. Вона не готова зустрітися з такою кількістю проблем.
Діти, які не знали безумовної любові, самотужки привчаються давати любов «по бартеру» - в обмін на щось.
Вони дорослішають, стають підлітками, а ідеалі оволодіваючи до того часу мистецтвом маніпулювання батьками. Доки такій догоджають, вона мил й привітна, любить батьків, але як тільки щось не по її норову, вона перестає любити їх. У відповідь на це батьки, які також не вміють любити безумовно, позбавляють дитину любові взагалі. Погодьтеся, - це порочне коло, у результаті якого підліток стає озлобленим і раз очарованим.
Щоб дитина відчула вашу любов, ви повинні знайти особливий шлях до її серця і навчитися проявляти свою любов, виходячи з цього.
Діти по-різному відчувають любов, але кожна дитина потребує її. Існує 5 способів(основних), якими діти виражають любов:
дотик, слова заохочення, час, подарунки, допомога.
Якщо в сім’ї декілька дітей, то навряд мови їхньої любові співпадають. У дітей різні характери, і любов вони сприймають по – різному. З кожною дитиною необхідно говорити на її рідній мові любові. Але для того, щоб успішно впровадити даний підхід, нам необхідно ще раз підкреслити необхідність безумовної любові до дитини. І важливо пам’ятати, що до 5 –ти років у дитини неможливо встановити лише один шлях до його серця.
Дотик – один шлях із найважливіших проявів любові людини. У 1-ші роки життя дитини необхідно, щоб дорослі брали її на руки, обнімали, гладили по голівці, цілували, садовили її на коліна тощо. Тактильна ласка однаково важлива як для хлопчиків, так і для дівчат. Тому, коли ви виражаєте свою любов за допомогою ніжних дотиків, поцілунків, цим можна сказати набагато більше, ніж словами «Я тебе люблю».
Слова заохочення. Коли ми хвалимо дитину, ми дякуємо їй за те, що зробила, чого досягла сама. Проте не треба хвалити дитину надто часто тому, що слова втратять усю силу і сенс. Пам’ятайте, що кожна похвала має бути обґрунтованою та щирою. У спілкуванні з дитиною намагайтеся говорити спокійно і м’яко, навіть тоді, коли ви незадоволені. Слід менше вимагати від дитини і частіше просити її: «Ти не міг би…», «Може зробиш…», «Мені було б приємно, коли ти….». Якщо у вас вирвалося грубе зауваження, слід вибачитися перед дитиною. Пам’ятайте, що постійна критика шкодить їй; бо вона аж ніяк не є доказом батьківської любові. Кожного дня даруйте дитині  приємні слова підтримки, заохочення, схвалення, ласки, які свідчитимуть про любов до неї.
Час – це ніби ваш подарунок дитині. Ви ніби говорите: «Ти потрібна мені, мені подобається бути з тобою». Іноді діти роблять погані вчинки саме з метою, щоб батьки звернули на них увагу: бути наказаним все ж краще, ніж бути забутим. Проводити час разом – значить віддати дитині свою увагу сповна. Форми сумісного проведення часу в кожній сім’ї різні: читання казок, бесіда за сімейною вечерею, гра у футбол, ремонт машини, допомога на дачі тощо. І як би ви не були зайняті, хоча б кілька годин на тиждень подаруйте не лише хатнім справам, телевізору, іншим власним  уподобанням, а в першу чергу – своїй дитині.
         Подарунок – це символ любові тоді, коли дитина відчуває, що батьки дійсно турбуються про неї. Багато батьків використовують подарунки, щоб відкупитися від дитини. Діти, які одержують такі подарунки, починають думати, ніби любов можна замінити різними речами. Тому пам’ятайте, що справа не в кількості. Не намагайтеся вразити дитину ціною, розмірами і кількістю подарунків. Якщо ви хочете віддячити дитині за послугу – це плата, якщо намагаєтеся підкупити – хабар. Справжній подарунок дається не в обмін на щось, а просто так. сюрпризами можуть бути тільки різдвяні подарунки та подарунки до дня народження. Інші подарунки краще вибирати з дітьми, особливо одяг. Подарунки не обов’язково купувати. Їх можна заходити, робити самим. Подарунком може стати все що завгодно: польові квіточки, камінчик, чудернацької форми гілочки, пір’їнка, горішок тощо. Головне – придумати , як його подарувати.
         Допомога. Материнство та батьківство багато в чому подібні до професій, і дуже нелегких. Можна сказати, що кожний за батьків несе відповідальність за виконання довгострокового (принаймні до досягнення дитиною 18 років)контракту, що передбачає ненормований робочий день. Кожного дня діти звертаються до вас із різноманітними проханнями. Завдання батьків – почути їх і відповісти на них. Якщо ми допомагаємо дитині й робимо це з радістю, то душа її наповнюється любов’ю. Якщо батьки буркотять і сварять дитину, така допомога її не радує. Допомагати дітям – не означає повністю обслуговувати їх. Спочатку ми дійсно багато робимо за них. Проте потім, коли вони підростуть, ми мусимо навчити їх всьому, щоб і вони допомагали нам.
На кожному етапі розвитку дитини ми використовуємо різні «мови» нашої любові. Тому для батьків важливо обрати саме ту «мову»
( дотик, слова заохочення, час, подарунки, допомога), яка веде до серця дитини.
Дитина-лівша: особливості роботи з нею
Практика показує, що педагоги частіше за все звертаються до психолога з питань, що пов’язані з емоційними, особистісними порушеннями у психіці учнів. Звідси і труднощі, що виникають у школярів під час засвоєння навчальної програми з окремих дисциплін і небажання вчитися;їх конфліктність із однолітками й викладачами; неефективність особистого педагогічного впливу на таких дітей і т.д.
У психолого-педагогічній літературі виявлені групи учнів, під час роботи з якими в педагогів найчастіше виникають труднощі: гіперактивні діти(23%), невстигаючі діти й діти з недостатньою мотивацією навчання (20%), агресивні діти (14%),діти з низькою адаптацією(12%), діти з неадекватною самооцінкою(9%), тривожні діти(8%), діти з пасивною поведінкою і біти, що мають проблеми в комунікативній сфері(7%), обдаровані діти (5%), ліворукі діти (2%). Ці діти розглядаються як особливі діти.
Можна припустити, що кожна група дітей має певні особливості, як позитивні, так і негативні. Ось на позитивні характеристики нам з вами і необхідно спиратися в роботі, сприяти їх подальшому розвитку й удосконаленню. Негативні якості бажано нейтралізувати, не дати їм розвинутися далі.
Існує декілька видів ліворукості, принципово різних за своїм походженням. Розрізняють природну, генетично успадковану лівшість і ліворукість. Перше означає, що головну роль у роботі мозку перебирає на себе права півкуля, і це відповідає певному стійкому типу роботи нервової системи й головному мозку. Ліворукість же передбачає лише активне використання лівої руки як ведучої тимчасово або назавжди. Причиною цього можуть бути родова травма, особливості розвитку й навіть виховання. У міру росту дитини й активізації роботи лівої півкулі в таких дітей може відбутися «чарівне перетворення» лівші на правшу. Не слід переучувати дитину-лівшу. Ведучу руку не можна змінювати на власний розсуд: будь-яке втручання в роботу мозку призводить до непередбачених наслідків. Часто в ліворуких дітей, яких завзято переучували, розвиваються невротичні реакції та неврози. Ознаками цих небажаних явищ можуть бути: розлади сну й апетиту, головний біль, біль ц животі, страхи, денний і нічний енурез, заїкуватість, тики, нав’язливі рухи, підвищена збудливість, дратівливість. Можуть виникнути захитування в транспорті, підвищена чутливість до спеки, задухи, запахів, тривале занепокоєння, непосидючість, млявість, загальмованість, погіршення зору й навіть бронхіальна астма.
Вирізнити «істинного» лівшу серед інших ліворуких дітей можна  за такими ознаками:
Образна пам'ять, яка надовго зберігає яскраві враження;
Підвищена здатність чітко сприймати звуки та інтонації, відрізняти найтонші відтінки кольору, що не дано правшам;
Легкість орієнтування в просторі;
Потяг до парадоксів
Тест на визначення ведучої руки
1. Покласти перед дитиною кілька сірникових  коробок і попросити знайти сірник в одній з них. (Ведучою вражається  та рука,
що виконує активні дії(закриває й відкриває коробку)
2. Запропонувати дитині відкрити кілька пляшок із кришками, що закручуються. (Ведучою вважається та рука, що виконує активні дії(відкручує кришки)
3. Запропонувати дитині розв’язати кілька вузликів ( зв’язаних не туго)на шнурі або мотузці.
4. Попросити дитину поаплодувати своєму улюбленому мультфільму.(Ведучою вважається більш активна й більш рухлива рука, що робить ударні рухи об долоню іншої руки)
5. Запропонувати дитині взяти зі стола м’яку іграшку й погладити її, тримаючи в руці. Зазвичай гладить ведуча рука.
Якщо більшість завдань дитина виконує лівою рукою, то можна припустити, що в неї ліворукість ( правопівкульність). Дітей, які однаково добре володіють і правою, і лівою рукою називають амбідекстрами.
Р Е К О М Е Н Д А Ц І Ї   щодо навчання ліворуких дітей.
1. Початок заняття . Початок будь-якого заняття (діяльності) потрібно організовувати, спираючись на попереднє: згадуємо, що робили, що запам’ятали, тим самим поновлюємо зв'язок з поточним заняттям, тобто враховуємо закономірності пам’яті таких дітей – від сьогодення до минулого.
2. Атмосфера. Необхідно створювати психологічно комфортну й незвичайну, творчу атмосферу (неяскраве світло, свічки, розмаїтість звуків, запахів, наочні образи).
3. Формування образу. Важливо давати дитині можливість поринути в атмосферу того, що відбувається, і самостійно сформувати певний образ, тобто потрібно враховувати, що лівші вирізняються цілісним сприйняттяммм і образ у них формується одночасно з подією.
4. Важливість повторень. Пам’ятайте, що малюнок або обємна композиція добре створюється через знайомий, раніше бачений образ, тому, перш ніж малювати або створювати композицію, важливо згадати побачене або переглянути наочний матеріал.
5. Мова. Під час взаємодії з дитиною мова має бути образною, емоційною; бажано підкріплювати слова наочними образами. При цьому мова не повинна превалювати над образами , тому що будь-яка картинка, запах або музика скажуть дитині більше, ніж слово дорослого.
6. Заучування. Щоб завчити будь-який новий термін, його краще проспівати або проговорити як  який – небудь образ, і діти запам’ятають його до наступної зустрічі.
7. Зміна видів діяльності. Краще займатися різноманітними, але близькими за своєю суттю видами діяльності, що не вимагають постійної зміни місця й положення в просторі. Важливо якнайбільше часу відводити образотворчій діяльності, тому що лівші необхідно «увійти» в образ, у цей стан, тобто «прожити» образ.
8. Самостійність. Лівші не дуже зважають на думку оточуючих. Таким дітям зазвичай не потрібна допомога батьків у процесі діяльності. Якщо  маля не просить, батьки не повинні втручатися в роботу: ставити запитання, цікавитися чим – небудь, оскільки дитина глибоко поринає у творчій процес.
9. Відпочинок. Оскільки  лівші швидко втомлюються, то важливо знайти способи для їх відпочинку: релаксація на килимі, занурення рук у великий таза із водою, вдихання приємних ароматів.
10.      Сугестивність. Ліворукі діти добре піддаються навіюванню, тому релаксацію краще проводити з елементами сугестії (навіювання); при цьому мова обов’язково має бути образною.
11.      Переучування. Необхідно застерегти батьків і вихователів ліворуких дітей від бажання переучувати дитину «на праву руку». Переучування може спричинити виникнення в малюка заїкуватості, нічного нетримання сечі, неспокійного сну, і сноходіння, тику, нав’язливих рухів. У такої дитини може сформуватися комплекс неповноцінності, і все це вплине на її майбутнє життя.
Спілкуючись із дітьми , в яких головною рукою є ліва, необхідно пам’ятати, що дитина – лівша особлива, не така, як всі. Можливо, з нею буде більше турбот і труднощів, але дорослі досягнуть більших результатів, якщо розвиватимуть у такої дитини особливості правої півкулі: образне мислення, емоційність, чутливість, інтуїцію і творчі здібності, адже бути лівшею – це не дурна звичка, а один з варіантів нормального розвитку, і тут усе залежить від уроджених генетичних особливостей організму, від особливостей будови мозку дитини.

  АГРЕСІЯ. ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ АГРЕСІІ

 Ми говоримо, що дитинство має бути без насильства.
 Як допомогти дитині добре поводитись?
 Більшість батьків замислюються, чи правильно вони себе поводять з дитиною. Звичайно немає ідеальних батьків. Усі вони мають труднощі й іноді не впевнені, чи добре виховують своїх дітей. Однією з проблем, що найбільш непокоїть батьків, є питання поведінки: що треба зробити аби діти поводились добре?
 Виховуючи дитину,ми неминуче накладаємо обмеження на її поведінку. «Хочу» і «Не можна», «Не хочу» і «Треба» - ось джерело конфлікту, який у деяких сім’ях переростає в силову боротьбу, справжні  «домашні баталії»
 «Не мудруй,Є слухай, що тобі кажуть!», «Буде так, як я сказав», «Якщо ти…,то я….»- чуємо від дорослих.
 «Відчепися!», «Все одно буду!», «Ти погана, я тебе не люблю!!»чуємо з іншого боку у відповідь.
 Вимагаючи незаперечної слухняності, ми придушуємо творчу основу в дитині, але й залишити без уваги негативну поведінку ми не  можемо:вседозволеність – не краща альтернатива авторитарному стилю виховання.
 Як не довести справу до конфронтації? Універсальних рецептів не знайдете. Я так само не зможу його дати, але сподіваюсь, що міркування й  поради, які сьогодні будуть запропоновані допоможуть вам творчо осмислити те, що відбувається між вами й вашою дитиною.
 Перш ніж взятися за дисципліну, спробуйте відповісти на наступні запитання.
  1.  Чи відповідають ваші вимоги можливостям дитини? Можливо, ви ставите перед нею явно недосяжну мету.. проконсультуйтеся, які вимоги можна вважати реальними, а які вам краще відкласти на рік чи два.
  2.  Чи не зловживаєте ви своїми повноваженнями «головнокомандувача?» Проголошуючи свої «треба» й «не можна», чи не забуваєте ви про права  дитини на своє особисте «хочу»? спробуйте впродовж трьох хвилин пригадати хоча б 5 питань, з яких ваша дитина зазвичай сама приймає рішення і  вас не дратує. Якщо пригадати важко, ви перестаралися – життя вашої дитини занадто регламентоване й рано чи пізно виникне «бунт на кораблі»
 Залишіть за дитиною право вибору в межах деяких ситуацій. Дайте їй право грати активну роль у тому, що стосується її особисто. На помилках  вчаться. Дозволяйте дитині зустрічатися з негативними наслідками своїх дій.
  3.   Наполягаючи на своєму, ставтеся до маленької людини з повагою, не принижуйте почуття особистої гідності дитини
  В’являючи несхвалення, звертайтеся до вчинків, а не до особистості. НЕ ти поганий, а ти вчинив погано.
  Не критикуйте почуття дитини. Дитина має відповідати за свої вчинки.
  Умійте вислухати дитину. Дайте «обвинуваченому слово»!НЕ позбавляйте його права бути почутим і зрозумілим. Поспостерігайте за собою: коли ви   слухаєте, ви справді слухаєте чи чекаєте, коли настане ваша черга говорити?
Наполягаючи на своєму, не заганяйте дитину в кут. Дайте їй можливість зберегти «обличчя». Запропонуйте таке рішення, яке дасть із честю вийти зі складного становища – це допоможе дитині погодитися з вашою точкою зору.
Не жартуйте з вогнем. Іронія і жарти на адресу дитини часто провокують з її боку упертість або агресію.
Зачіпають почуття особистої гідності й напружують атмосферу:
Порівняння з іншими на користь інших;
Похвала на адресу інших;
Команди, накази, категоричні вказівки(«твої почуття, думки, бажання мене не хвилюють»;
Погрози( дитина чує:«Я дужчий, і буде так, як я сказав»;
Слова «ти завжди…», «ти ніколи»(узагальнення)
Слова на зразок «це ж елементарно»
Невтішні пророцтва на майбутнє(крім того, що вони мають вплив навіювання, вони начебто кажуть: «ну що хорошого можна чекати від тебе, такого поганого
4.   Вимагаючи відповідної поведінки, починайте не з моментів, що вас розділяють, а з того, в чому ви одностайні. Спочатку кажіть дитині «так», і лише потім «але». Ваша дитина хороша. Співпереживайте їй. Спільні інтереси можуть стати ще однією спільною точкою, відштовхуючись від якої, ви зможете разом рухатися вперед
5.   Встановлюючи правила й норми, обвязкові для виконання, поцікавтеся думкою дитини.
-      «Я хочу з тобою порадитися» - хороший початок для викладу якоїсь назрілої проблеми.
-      «Давай подивимось» цією фразою можна почати розмову про взаємні зобов’язання.
-      «Вибирай!» - цим можна закінчити перелік прийнятних альтернатив поведінки дитини.
-      «Міняюся, не дивлячись» - прийом, коли дитина претендує на права дорослого «Чому тобі можна, а мені не можна?»
6.   Вимагаючи слухняності, робіть це твердо й рішуче. Адже в тому,що  «Васька слушает, да ест», винен кухар.•         Формулюйте свої вимоги стисло.
Не повторюйтесь.
Будьте мужніми. Не відступайте, навіть якщо вам здається, що дитина вас не навидить. Ці її почуття стосуються не вас і вони тимчасові. Якщо ви не принизили й не образили її.
Не втрачайте самовладання. Цієї миті важливо бути врівноваженим і спокійним.
7.   Зауваження, претензії, критику, заборони, вимоги можна висловлювати тільки в спокійній атмосфері. Поганий настрій, знесилення, втома, емоційне збудження – не кращий час для дисциплінарних впливів.
8.   Якщо справа дійшла до покарання…
Покарання має бути співмірним із вчинком дитини.
Не можна карати ігноруванням. Гра в мовчанку чи вгадування не під силу для психіки дитини.
Краще позбавити дитину чогось приємного, ніж використовувати каральні заходи.
Покарання можна пояснити дитині як природний наслідок її негідної поведінки.
Не забувайте, що взаєморозуміння, співпереживання, увага до почуттів вашої дитини – це золотий фонд ваших взаємин, який гарантує вихід із будь-яких труднощів і конфліктів.
    Звідки береться дитяча агресивність?
     Коли дитина поводиться агресивно, дорослі, як правило, таке поводження засуджують – картають дитину, карають, а якщо вона не виправляється, то самі втрачають над собою контроль, тим самим тільки ускладнюючи непросту ситуацію. Іноді агресивність носить захисний характер, проявляючись у момент небезпеки, іноді є властивістю особистості й виражається в цілеспрямованому руйнівному поводжені.
     Діти беруть знання про моделі поводження із трьох джерел: родина, у якій може демонструватися й закріпитися агресивне поводження; однолітки, наприклад, під час ігор за принципом «Я найдужчий – мені все можна», а також символічні приклади з мас-медіа. Дитина може бути агресивною не обов’язково з вини батьків у результаті недоліків виховання. Риси такого поводження можуть бути сховані в темпераменті й характері – вибуховість, гнівливість, вразливість – або бути результатом особливого дозрівання нервової системи. Однак у міру дорослішання відповідальність дитини за своє агресивне поводження повинна зростати.
    Завдання дорослих – допомогти перебороти труднощі емоційного розвитку. Перші агресивні дії психологи зв’язують із кризою 3-х років. У 4-5 років агресивність проявляється майже в кожної дитини як захисна реакція, як бажання залишитися одному, позначити територію «своє», «Я». Тут у спокійній донедавна дитини з’являються риси негативізму, упертості, свавілля, деспотизму, ревнощів. Розвивається самостійність, активність дитини, відбувається перебудова її соціальних взаємин – і агресія може стати супутником цих змін.
           Причини агресивного поводження різноманітні й залежать від багатьох факторів, що в основному стосуються сімейного виховання.
Найпоширеніші з них:
-  Неправильна реакція батьків на погану поведінку дитини.
- Дисгармонійність сімейних стосунків у цілому: стосунки між батьками, батьками й дітьми, братами й сестрами.
- Покарання й ступінь контролю з боку батьків: фахівці виявили, що жорстокі покарання приводять до високого рівня агресивності в дітей, при цьому мінімальний контроль і догляд ведуть до високого рівня асоціальності.
- Зруйновані емоційні прихильності між батьками й дітьми або ворожі почуття батьків у ставленні один до одного.
-  Батьки не вимогливі до своїх дітей або, навпаки, байдужі до їхньої соціальної успішності. ( Дуже важливо, щоб у дитини були домашні обов’язки).
- Наявність протиріччя між вихованцем і власним поводженням батьків, тобто до дитини ставляться вимоги, які взаємовиключні.
- Використання таких виховних методів, як погрози, ультиматуми, свідоме позбавлення любові, часті ізоляції.(Реакція лише збільшується, особливо, якщо батьки не відчувають ані провини, ані жалю.)
-  Агресія може бути спрямована як на інших, так і на самого , що виражається в постійній тривозі, почутті глибокого розпачу і безвихіду.
-  Найголовнішою причиною агресивного поводження дітей є небажання батьків розібратися і його причинах, байдужість до їх емоційного світу. При роботі з психологом такі діти говорять про те, що почувають себе в родині самотніми, нікчемними, непотрібними, про погані стосунки з одним або обома батьками, відсутність підтримки й зацікавленості їхнім життям. Саме тому вони і налаштовуються проти усього світу, батьків і самих себе.
- Спілкування дитини з батьками має велике значення. Можливість висловити накопичене – перший крок до подолання агресивного поводження. Дитина проявляє агресію не тому, що вона погана, а тому, що їй потрібна допомога.
    Агресивність – це насамперед спосіб вираження свого протесту, гніву, вона є вторинним почуттям. У її основі лежить образа, страх, біль, приниження, а вони у свою чергу виникають через незадоволеність базової потреби в любові й відчутті потрібності іншій людині.
     Перегляд мультфільмів і обговорення поведінки героїв може стати певною терапією.
Батькам можна робити вигляд «неучасті», наприклад, мама готує вечерю й побіжно може попросити дитину  принести олівці, пластилін і запропонувати намалювати що-небудь, обговорити, запитати про те, як вона поводилася в тій або тій ситуації, що вона робила, як вона робила.
      Якщо дитину скривдили або щось не сподобалося, попросити зобразити це за допомогою будь-яких засобів. І найголовніше – розмовляти.
     Фахівці вважають, що агресивне поводження – своєрідний крик про допомогу, про увагу до свого внутрішнього світу, в якому накопичилося занадто багато руйнівних емоцій, з якими дитина не має сил упоратися самостійно, і таким чином, бореться за своє психологічне виживання.
     Більшість дітей приходить до школи з бажанням «добре вчитися». Здебільшого , якщо не в основному, подальші шкільні успіхи залежать від того, чи вдасться педагогам і батькам зберегти та зміцніти в дитини інтерес до  школи. Не секрет, що дитина, котра хоче вчитися, досягає набагато більших успіхів, НІЖ БІЛЬШ ЗДІБНІ однокласники, які вчаться без бажання.
     Чому діти байдужіють до школи? Однією з головних причин, що може спричинити зниження навчальної мотивації, є хронічне відчуття неуспіху, яке дитина переживає в процесі навчання. Йдеться саме про відчуття, яке може переживати учень, якщо батьки чекають від нього тільки найкращих оцінок.
     У школі й удома дії дитини постійно оцінюють. Через найкращі наміри, намагаючись допомогти виправити помилки й недоліки, дорослі нерідко зловживають критикою, забуваючи, що оцінювання має не лише відображати «реальний стан справ», а й надихати дитину на подальшу напружену працю.
     Як же можна впоратися з труднощами , зберегти віру в свої сили та інтерес до школи.?
   Правило 1. Не бий лежачого. Низький бал – достатнє покарання. І не варто двічі карати за одні й ті самі помилки. Оцінку своїх знань дитина вже одержала, вдома від батьків вона очікує спокійної допомоги. А як часто одержує нові і вже несправедливі докори.
   Правило 2. Щоб позбавити дитину недоліків, робіть їй не більше як одне зауваження на хвилину. «Знову бруд у зошиті»… І сміття не виніс…! І речі порозкидав!, І портфель не склав!..Знайте міру. Ще трохи, і ваша дитина «відключиться», перестане реагувати на ваші слова, стане нечутливою до ваших оцінок. Виберіть щось одне, те що для вас найбільш нестерпне, й говоріть тільки про це.
   Правило 3. За двома зайцями поженешся… Порадьтеся з дитиною і почніть із ліквідації тих навчальних труднощів, які для неї найбільш значущі. Тут ви швидше зустрінете розуміння та одностайність. Якщо вас обох турбує передусім читання, не вимагайте водночас і виразності, й переказу.
  Правило 4. Хвалити – виконавця, критикувати – виконання. Дитина схильна будь – яке оцінювання сприймати глобально, вважати, що оцінюють усю її особистість. Вчитель оцінює роботу за шкільними нормами: відповідно до кількості помилок і помарок. А дитина читає оцінку по-своєму: «Я-хороша» або «Я - погана». Ми можемо допомогти їй відділити оцінювання її особистості від оцінювання її роботи. Адресувати особистості дитини похвалу: «Молодець, ти вже вмієш розв’язувати задачі на дві дії!» Позитивне оцінювання має стосуватися людини, що стала трішечки більше знати і вміти.
  Правило 5. І найважче: оцінюючи успіхи дитини, не порівнюйте її з іншими дітьми. Постійно програючи у змаганні зі здібнішими однокласниками дитина можу втратити віру в свої сили. Шкільні бали порівнюють усіх. Адже найменший успіх дитини - це реальний успіх, перемога над собою, й вона має бути помічена й оцінене за заслугами.
  Правило 6. Не скупіться на похвалу. Немає такої дитини, якої не було б за що похвалити. Але часто батьки  не вважають за потрібне це робити. Хорошу успішність дитини вони сприймають як належне: про що туту говорити – все як слід!.А ось недолікам приділяють надто багато уваги. Простежте за собою, чи нема у вас звички «грати в одні ворота»?
  Правило 7. Вчіться виділяти в морі помилок острівець успіху. Оцінювати дитячу працю слід роздрібнено, не глобально. Намагайтеся оцінити все окремо. Рахувати ти навчився непогано, А ось віднімання перевір ще раз. За таким оцінюванням у дитини немає ілюзії повного успіху, але й відчуття повної невдачі  теж немає. Виникає ділова мотивація «ще не знаю, але можу й хочу дізнатися»
  Правило 8. Вчіть дитину самостійно оцінювати свої досягнення. Вміння себе оцінювати є необхідним компонентом вміння навчатися – головним засобом долання труднощів. Для дитини абсолютно природно окремо оцінювати кожне своє зусилля, а їх було багато: вона змусила себе сісти за уроки вчасно, пригадувала, виводила літери, не думала про ігри.
Ось заради цього «Я можу!» й варто постаратися.
Все виховання тримається на одному слові: люби.
Де любов,там і подяка, там довіра,
Там найкращі людські риси – люби…
С. Соловейчик
Проблеми спілкування батьків і дітей. Педагогічний такт батьків.
1. Взаємовідносини в сім’ї та вплив на організацію спілкування.
2.Чи вміємо ми розмовляти з дитиною?
3. Вчити дитину спілкуватися.
Проаналiзуйте педагогiчну ситуацiю.
Одного разу вчителька запитала першокласницю, тиху, задуману дiвчинку:
-Чого тобi найбiльше хочеться?
-Я хочу захворiти.
-Чому здивувалася вчителька.
- Коли я хворiла, мама сидiла бiля мене, розмовляла, розказувала менi казки, читала книжки. Менi було так добре.
1 Про що свiдчать слова дiвчинки?
2. Чому так часто нашим дiтям не вистачає уваги батькiв?
З раннього дитинства малюка виховує все, що його оточує: люди, речi, природа, суспiльнi явища: Але у всi перiоди дитинства i
юностi, незважаючи на рiзноманiтнi впливи, найвiдповiдальнiшою є роль батькiв.
        Сiм’я - особлива атмосфера, куди дитина несе свою радiсть i горе, роздуми i сiмнiви. І якщо учень не дiлиться з батьками своїми помислами, не розказує про свої справи, батькам варто задуматися над тим, чи справна їхня «машина сiмейного виховання».
       Сiмейне спiлкування ... Вiд цих слiв вiє теплотою i сердечнiстю, турботою про дiтей, доброзичливiстю i чуйнiстю. Психологи ствержують, що правильно органiзоване спiлкування - запорука доброго настрою, душевного спокою. З другого боку, встановлено, що нiде люди не ранять один одного так боляче, як вдома, в сiмейних конфлiктах.
       Правильно роблять тi дорослi, якi велику увагу придiляють повсякденному спiлкуванню з дитиною. Вони розповiдають
багато цiкавого, читають книжки, складають казки, обговорюють подiї дня.
        Виявляється, що вмiнням говорити з дитиною, правильно будувати спiлкування володiють не всi батьки.     Розмовляючи з колегою по роботi, ми вiдповiдним чином пiдбираємо слова, намагаємося передбачити реакцiю спiвбесiдника, а спiлкуючись з власними дiтьми, керуємось, як правило, принципом: кажу все, що хочу.
       Слово - могутнiй засiб виховання, тому i користуватися ним слiд дуже обережно, особливо в конфлiктних ситуацiях.
       В.О.Сухомлинський пiдкреслював, що вiд того, яким буде слово у матері — лагiдним, добрим, уважним, розумним, сердечним чи дратiвливим, сварливим, злим - залежить i виховання у дiтей почуття вiдповiдальностi.
        Відомий педагог неодноразово вказував на емоцiйнiсть мовлення. «Як важливо, - пiдкреслював вiн, - щоб у кожному словi вихователя трепетала, хвилювалась, раділа і обурювалась жива людська пристрасть! Бо хоч який високий буде змiст слiв, що їх чує дитина, вони залишаться для неї мертвими, поки в них не займеться вогник почуття, не запульсує кров. Цю душевну повноту і насиченiсть слова не можна почерпнути ні з яких книжок, посібникiв, вказiвок. Вона дається тільки життям…»
        Стежте за власним мовленням. Пам’ятайте, що воно — вiдображення вашої особистостi. Намагайтеся говорити спокiйно, доброзичливо. Не зловживайте словами «повинен», «треба». Звернiть увагу на те, чи говорите дітям "дякую”, "вибач”, чи вистачає вам терпiння шукати все новi i новi слова для роз’яснення i переконання.
     Звичайно, спiлкування не виключає вимогливості, але вона не повинна домiнувати у вiдносинах дiтей i батькiв. Не помiчати «дрiбниць» означає зовсiм не проти «дрiбниць». Їх слiд виправляти, реагувати на них, але iнколи вмiти i не бачити.
    Пам’ятайте, що дiти люблять не тiльки слухати, але й думати, висловлювати власнi судження, тобто вони хочуть брати участь у спiлкуваннi. Будьте уважними до мовлення дитини, адже мова, як відомо, знаряддя культури спiлкування.
     Ненав’язливо поправте малюка, який неправильно промовив слово чи побудував фразу, причому краще робити це по ходу розмови, так, щоб не перебивати спiлкування.
    Важливо формувати у дiтей навички ввiчливого спiлкування: вмiти вислухати спiвбесiдника, з повагою ставитися до його думки; вживати слова ввiчливостi вiдповідно до ситуацій, звертання: пробачте, чи не скажете ...; перепрошую, скажiть, будь ласка, ...; вибачте ...; спасибi ...; дякую ...; щиро дякую ...; велике спасибi ... тощо.
    Тема: Інформаційно-психологічний захист  як основний чинник безпеки дітей в інтернеті
    Сьогодні  комп’ютери стали повсякденністю, так що сучасній дитині можна позаздрити: їй не потрібно перебудовуватися. Вона вже зростає в середовищі, де комп’ютер така ж звична і буденна річ, як електричне освітлення, автомобілі, телевізори або мобільні телефони. Для батьків, педагогів комп’ютер може стати головним болем, адже він не такий безпечний, як видається на перший погляд.
    Найбільш зручним способом одержання й передачі різноманітної інформації є використання всесвітньої комп’ютерної мережі Інтернет, що поєднує між собою безліч комп’ютерних мереж, які працюють за єдиними правилами. Однією з переваг мережі є корисність і великий обсяг інформації. Інтернет – джерело найбільш «свіжої» інформації, яка постійно оновлюється.
    Інтернет – технології стали природною частиною життя дітей і сучасної молоді. Невміння працювати з комп’ютером і орієнтуватися в Інтернет – просторі в сучасному суспільстві можна порівняти з невмінням писати й читати.
     Навчальні, розвивальні та розважальні Інтернет – ресурси орієнтовані на дітей будь-якого віку.. За їх допомогою діти в цікавій формі засвоюють основи лічби і письма, вчаться малювати та моделювати, привчаються до самостійної роботи і складають уявлення про навколишній світ. Розв’язання цікавих задач формує у дошкільників та у дітей молодшого шкільного віку навички навчальної діяльності. До завдань розвивальних програм та ігор входить також удосконалення пам’яті, уваги, мислення, логіки, спостережливості, тренування швидкої реакції та інш. Існує багато ігор, що водночас мають виховну і освітню основу та здатні  викликати інтерес дітей шкільного віку до економіки, соціології, історії, літератури тощо. Логічні ігри розвивають мислення і просторову уяву(наприклад , дають можливість дитині вчитися розпізнавати та запам’ятовувати різноманітні геометричні фігури й кольори. Численні повторювання сприятимуть кращому запам’ятовуванню навчального матеріалу та стимулюють до самостійного пошуку найбільш ефективних шляхів вирішення поставлених задач.
        У молодшому шкільному віці дитина засвоює правила поведінки і вчиться оцінювати власні вчинки та дії оточуючих крізь призму моральних норм, що формуються в спілкуванні з дорослими. Саме цей період є найважливішим для навчання правилам поведінки і безпеки в Мережі. Діти цього віку прагнуть самостійно досліджувати навколишній світ, задовольняючи інтерес до пізнання, зокрема і за допомогою ІНТЕРНЕТУ.
        У них розвиваються мотиви поведінки , моральну складову яких формують ідеали. Це герої фільмів, книг та комп’ютерних ігор.
       Характерною особливістю наслідування є копіювання зовнішнього боку вчинків героїв, оскільки , незважаючи на правильний аналіз змісту цих вчинків, дитина  може не співвідносити їх з власною поведінкою. У цей період контроль за діяльністю дитини в ІНТЕРНЕТІ має бути досить високим.
        У підлітків на перший план виходять стосунки з товаришами та однокласниками, що підкріплюються моральною оцінкою їх поведінки. Створюються угрупування, що об’єднують дітей за інтересами(наприклад, «У Контакті»). Спілкування в Інтернеті стає для них важливим і сприяє соціалізації.
        Зазнає змін й емоційно-вольова сфера дитини, починають розвиватися інтелектуальні  та естетичні почуття. У цей період особливий інтерес викликають рольові та логічні ігри, а також ігри, що мають характер змагання. Дитина починає легше засвоювати складний навчальний матеріал. Допомогти їй в цьому може використання навчальних та розвивальних програм.
        Діти підліткового віку відрізняються гарним засвоєнням інформації, з цікавістю досліджують простір Мережі. Мотивами, що домінують у поведінці дітей раннього віку, є: намагання до самостійності та визнання товаришів, розширення власних прав, бажання зайняти гідне місце в групі однолітків. Особливої ролі починає набувати самооцінка особистості. Відбувається формування власної ієрархії цінностей. У даний період особливу зацікавленість викликають Інтернет – ресурси, що дають змогу підлітку спілкуватися з реальними та віртуальними знайомими, а також розважальні та навчальні ресурси Мережі.  Діти мають уявлення про  те, яка саме інформація міститься в Інтернет   просторі, та нерідко намагаються дослідити ці ресурси в обхід заборонам батьків.
      Прагнення до дослідження Інтернету та надто суворий контроль з боку дорослих можуть викликати негативну реакцію дитини і стати причиною приховування її діяльності в Інтернет - просторі.
     Діти 11-14 років потребують контролю з боку батьків, але вже виявляють самостійність,тому дуже важливо навити їх комп’ютерній грамотності та правилам безпечної роботи в Мережі, оскільки вони можуть входити в Інтернет у школі, Інтернет - клуби, кафе чи в товаришів, де зовнішній контроль відсутній. Необхідно розвивати внутрішній контроль дитини і привчати її до відповідальної поведінки в Мережі з метою особистої безпеки.
     Отже, сучасний підхід до навчання дозволяє підвищити якість і швидкість усвідомлення , розуміння та запам’ятовування навчального матеріалу.
Чим приваблює інтернет дітей?
Різноманітне спілкування;
Угамування інформаційного голоду;
Пошук нових форм самовираження;
Анонімність і віртуальна свобода;
Відчуття спільності та приналежності до групи
Тривожна статистика
Дослідження компанії Київстар свідчать:
Понад 28% опитуваних дітей готові надіслати свої фотокартки незнайомцям у Мережі;
17% без сумнівів діляться інформацією про себе і свою родину – розголошують адресу, професію, графік роботи батьків, наявність цінних речей у домі. Навіщо незнайомцям така інформація, діти, як правило, не замислюються;
22% дітей періодично потрапляють на сайти для дорослих;
28% дітей. Побачивши в Інтернеті рекламу алкоголю або тютюну, хоча б один раз спробували їх купити;
11% пробували купувати наркотики;
Близько 14% опитаних час від часу відправляють платні смс за бонуси в онлайн-іграх і лише деякі звертають увагу на вартість послуги.
За статистикою:
Школярів цікавлять такі ресурси Мережі, як You Tube,Google and Facebook,Wikipedia,MySpace,а також фан – сайти;
Хлопчики легше сприймають інформацію, що несе зображення, а дівчата надають перевагу текстам;
Для дівчаток найбільша складність – це навігація сайтів і особливості користування ресурсами Інтернет. Хлопчики швидше орієнтуються в ресурсах сайтів і навігації;
Дівчата під час роботи з комп’ютером звертаються до дорослих, а хлопчики намагаються самостійно розібратися у проблемі та знайти рішення;
Хлопчики надають перевагу іграм, а дівчата - музичним сайтам, розважальним ресурсам і сайтам, присвяченим відомим особистостям;
До соціальних мереж хлопчики та дівчата виявляють однаковий інтерес;
Хлопчики частіше за дівчат відвідують порнографічні сайти і сайти з еротичним змістом.
Що роблять діти в інтернеті?
       Спілкуються – знайомляться і шукають нових друзів у соціальних мережах, чатах, беруть участь у віртуальних форумах.
      Навчаються і розвиваються –  продивляються контрольні, реферати і курсові роботи,
читають новини, підвищують рівень знань, технічної  і медійної освіченості.
      Розважаються – грають, слухають музику, дивляться фільми, відеоролики.
      У віртуальному середовищі діти прагнуть розслабитися, відійти від психологічних проблем реального світу, дати вихід емоціям, цікаво провести час. Мережеве спілкування може допомогти молодій людині в певній мірі перебороти внутрішньо особистісні і зовнішні конфлікти,що виникають у сімейних відносинах, відносинах з однолітками і інш. При цьому підліток може знайти в мережі підтримку і розуміння практично в будь-яких поглядах, що не сприймають в його конкретному оточенні. Спілкуючись в Інтернеті, він може не тільки на час «змінювати» стать і ім’я, з’являтися перед розмовником в іншому фізичному вигляді, але навіть створювати свій новий образ  - реалізовувати, нехай віртуально, свої фантазії, що важко або неможливо реалізувати в звичайному світі. «Віртуальний» світ дає додаткову свободу дій і вираження думок, емоцій, почуттів, що обмежується в реальному житті.
       Закомплексована людина, що має серйозні проблеми в щоденному спілкуванні з оточуючими, у мережевому – стає більш розкутою. Однак при цьому вона може легко виявитися втягненою у спілкування маргінальних груп, здатних нав’язати їй негативні соціальні установки. Навіть при неглибокому пошуку в мережі Інтернет легко знайти сайти,де позитивно  оцінюються такі явища, як сатанізм, педофілія й інші види сексуальних збочень, наркотизм і т.п. Молоді люди з слабкою психікою, відвідуючи подібні сайти, можуть активно сприйняти пропагандовані тут погляди і перенести їх у своє повсякденне життя.
      Окрема тема – он лайн – ігри у Мережі та комп’ютерні ігри. Віртуальний ігровий світ, на відмінну від реального , вирізняє керованість подій(можливість збереження у грі та можливість «переграти» подію, наявність здібностей, неможливих у реальному світі:декількох життів, інші фізичні закони (гравітація, швидкість) та фізіологічні особливості(здатність відчувати біль, втому), відсутність потреб(у сні, відпочинку, їжі). Комп’ютерні ігри навчають дітей жити за іншими правилами, де відсутня необхідність дотримуватися єдиних для всіх норм і законів, навіть законів природи.
      У віртуальному світі знімаються заборони і обмеження морально-етичного і соціальних планів(зняття табу насилля, вбивств, руйнування:відсутність правових норм, що діють у реальності). Діти на підсвідомому рівні відсторонюються від фундаментальних речей:необхідності дотримання правил, неминучості покарання за агресивну поведінку і порушення закону, єдності простору і часу. Зацікавленість агресивними іграми призводить до того, що діти можуть спробувати застосовувати подібні методи рішення проблем у реальному житті.
       Психологи  багато говорять про те, що зацікавленість різного роду «стрілялками»,яскраві картини крові, розривання плоті вбитих може проковувати людину спробувати таку ситуацію не «понарошку», а в реальному житті.
      Аби уберегти дітей від комп’ютерної залежності і ігроманії, батьки повинні регламентувати вільний час дитини і не дозволяти багато часу проводити біля комп’ютера чи телевізора.
       Більшість батьків вважають комп’ютерні та он-лайн – ігри абсолютно не шкідливими і навіть корисними. При їх використанні у межах здорового глузду дитина дійсно  може отримати психотерапевтичний ефект: зняти напругу, стрес, знизити рівень тривоги і послабити депресивний стан. Проте у випадку зловживання такі ігри призводять до прямо протилежного ефекту, підвищуючи рівень тривоги, роздратування, агресивності, сприяючи повному відчуженню від реальності та створенню психологічної залежності.
       Інтернетом користується більше одного мільярда осіб на Землі. І це не межа, Як і немає поширенню цього нового лиха людства, подібного до алкоголізму та наркоманії – Інтернет – залежності. Цивілізація подарувала нам ще одну хворобу й зовсім нове явище в психіатрії – Інтернет- психози.
       Сучасна наука звернулася до цієї проблеми, тому що батьки стали все частіше приходити до фахівців, стверджуючи , що вони безсилі перед сучасними технологіями. Спочатку вони купують своїх дитині комп’ютер, а потім не можуть її «відірвати від монітора». Батьки повинні , перш за все, вирішити, для чого потрібен родині комп’ютер: для роботи, навчання, спілкування , чи тільки для ігор. А можливо, для того, щоб спрямувати інтереси дитини з небезпеки вулиці в «безпечний» кіберпростір?
       Поступово людина настільки «втягується» у віртуальний простір,приймає його закони, правила та норми, що почувається незручно та невпевнено у життєвих ситуаціях. Залежні від інтернету часто мають деякі мінімальні ушкодження центральної нервової системи, які ще не вийшли  на рівень клінічної патології. У таких дітей генетично відслідковується схильність до алкоголізму або ігор у карти. І в  родині такої дитини , як правило, є проблеми. Як показує практика, скоріш  за все це неповна родина або та родина, що працює на матеріальний успіх і мало замислюється, що ж відбувається із власною дитиною. Батьки, намагаючись домогтися успіху й забезпечуючи матеріально родину, вважають, що дітей усьому повинна навчити школа або зразкові друзі, і повністю припиняють виховання.